Коли батьки дізнаються про особливі потреби їх дитини

 Коли батьки дізнаються про особливі потреби їх дитини

 Коли батьки дізнаються про інвалідність дитини або інше хронічне захворювання, вони вступають у життя, повну сильних емоційних переживань, важких виборів, взаємодії з різними фахівцями та постійної потреби в інформації і послугах. Спочатку батьки можуть розгубитися, відчути себе самотніми, не знаючи, з чого почати, де шукати інформацію, просити допомоги і розуміння. Цей сайт було створено спеціально для тих батьків, які відчувають брак інформації - тих, хто щойно дізнався про інвалідність дитини, або тих, хто жив з цією новиною деякий час, для всіх тих, хто потребує нової інформації та підтримки. Сайт допоможе батькам почати пошук інформації, я також сподіваюся, що він буде корисно і фахівцям, що працюють з сім'ями, допомагаючи їм усвідомити, як поява дитини з інвалідністю може вплинути на життя сім'ї.

      Коли ви дізнаєтеся, що у вашої дитини затримка у розвитку чи інша інвалідність, яка може бути, а може і не бути точно встановлена, це для вас не просто інформація, це «Звістка». Ці рядки написані матір'ю, яка пережила подібну ситуацію і хоче поділитися своїми переживаннями з іншими.
      «Повідомлення про те, що у вашої дитини проблеми в розвитку - це удар. Мене це новина застала зненацька, я згадую ті дні не інакше як дні, коли розбилося моє серце. Хтось порівняв би ці дні з відчуттям чорного мішка, надітого на голову, який заважає бачити, чути й думати.»     Один батько описав свої відчуття як удар ножем в серце. Може бути, ці описи здадуться занадто драматичними, але  можу сказати, що вони, навпаки, недостатньо повно описують ті емоції, які переповнюють серця і думки батьків, коли вони дізнаються «погані» новини про свою дитину.
      Можна зробити багато, щоб допомогти собі в ці дні, і про це моя стаття. Для того, щоб зрозуміліше обговорити корисні речі, які можуть допомогти вам пережити цей складний період, давайте спочатку розглянемо типові реакції.
Типові реакції
Батьки, дізнавшись про інвалідність дитини, реагують схожим чином.

     Перша реакція - неприйняття: «це не могло трапитись зі мною». Неприйняття швидко змінюється злістю, яка може бути спрямована на медичних працівників, які розповіли вам про інвалідність дитини. Злість може вплинути і на взаємини між подружжям, з дідусями і бабусями, з іншими важливими для сім'ї родичами. Таке відчуття, що злість - сильне почуття, через яке проходять усі. Її породжує відчуття великого горя і величезною несподіваної втрати, яке неможливо пояснити або побороти.
     Страх - ще одна реакція. Люди більше бояться невідомості, ніж популярності, точна інформація про діагноз та перспективи дитини в майбутньому лякає менше, ніж невідомість. У будь-якому випадку, однак, страх за майбутнє дитини - це почуття, випробовуване усіма: якою буде дитина в п'ять, дванадцять, двадцять один? Що з ним буде, коли я помру? Потім виникають інші питання: «Він коли-небудь навчиться? Чи зможе він закінчити школу? Чи зможе він любити, жити, сміятися, робити все те, про що ми мріяли?»
     Інші питання без відповідей породжують страх. Батьки бояться, що стан дитини може бути найгіршим їх можливих. Протягом багатьох років я спілкувалася з батьками, які говорили, що їх думки були виключно песимістичні. В голову приходять спогади про людей з інвалідністю, зустрінутих раніше. Є страх неприйняття з боку суспільства, страх того, як така ситуація вплине на життя братів або сестер, питання будуть ще діти в цій сім'ї, сумніви в тому, чи буде чоловік або дружина любити цю дитину. Такі думки можуть просто збентежити людину.

  Далі йде  вина, вина і занепокоєння з приводу того, що вони - батьки - могли стати причиною інвалідності дитини. Вони думають: «Я зробив щось не так? Я покараний за щось? Я недостатньо стежила за собою під час вагітності? Стежила моя дружина за собою під час вагітності?»
       Іноді почуття провини може виражатися в релігійному аспекті у вигляді покарання або кари божої. Часто батьки плачу запитують: «Чому я? Чому моя дитина? Чому бог дав це мені?», як часто ми піднімаємо очі до неба і запитуємо, що ми зробили, щоб заслужити таке випробування.
     Замішання також характерно для цього періоду. Воно походить від того, що людина не до кінця розуміє, що відбувається і що станеться. Замішання проявляється в безсонні, нездатності прийняти рішення, емоційної перевантаженості, інформація може здаватися неясною і спотвореною. Ви чуєте слова, яких раніше ніде не чули, терміни, які описують те, що ви не розумієте. Ви намагаєтеся зрозуміти і знайти сенс в тій інформації, яку ви отримуєте. Часто батьки і ті, хто намагається донести інформацію про інвалідність, дитини говорять на різних мовах.
       Безсилля, неможливість змінити ситуацію дуже складно прийняти. Батьки не можуть змінити той факт, що у їх дитини є інвалідність, але їм потрібно відчувати, що вони можуть впоратися зі своїми життєвими проблемами. Дуже важко змусити себе прислухатися і слідувати рекомендаціям, суджень і думок інших людей. Більш того, ці інші люди - часто незнайомці, з якими поки не збудовані довірчі відносини.
       Розчарування. Той факт, що дитина недосконала, зачіпає батьків і кидає виклик їх системі цінностей. Це почуття разом з уявленнями про дитину, які були до того, можуть призвести до неможливості прийняти дитину, як цінну, як особистість.
      Неприйняття. Неприйняття може бути по відношенню до дитини, медиків, дружини. Однієї з найсильніших форм неприйняття, яка зустрічається рідко, є таємне бажання смерті дитини. Таке почуття відвідує батьків, які перебувають у глибокій депресії.
      У такий період, коли стільки різних почуттів переповнюють серце батьків, складно виміряти, наскільки те чи інше почуття. Не всі батьки проходять саме через таку послідовність відчуттів. Але при всій складності ситуації дуже важливо для батьків розуміти ті почуття та емоції, які вони відчувають, розуміти, що вони не одні і можуть зробити конструктивні дії, оскільки існують місця, де можна знайти допомогу і підтримку.
Шукайте допомоги інших батьків
   «Ти не можеш усвідомити цього зараз, але пізніше ти будеш сприймати свою дочку чи сина з інвалідністю як боже благословення».

Моя перша порада: знайдіть інших батьків дитини з інвалідністю і попросіть їх допомогти. Існує багато організацій і груп батьків дітей-інвалідів, які допомагають іншим батькам.
     Говоріть з вашим чоловіком, сім'єю та іншими значимими для вас людьми.
Важливе розуміння того, що ви можете по-різному сприймати свою роль, як батьки, бачити різні шляхи вирішення проблем. Постарайтеся розповісти один одному, що ви відчуваєте, і зрозуміти іншого, якщо ваші думки не збігаються.
    Якщо у вас є інші діти, говоріть з ними теж, не забувайте про них, задовольняючи їхні емоційні потреби. Якщо ви відчуваєте себе спустошеними і не можете нормально спілкуватися з іншими дітьми, знайдіть у вашій родині людину, яка на час візьме на себе ці обов'язки. Біль, розділена, не так важка, іноді може допомогти і професійний психолог. Якщо вам здається, що це принесе результати, використовуйте допомогу професіоналів.
Живіть сьогодні
Думки про майбутньому можуть паралізувати вас. Потрібно відкинути питання: що в майбутньому...? Це може видатися неймовірним, але гарні речі почнуть відбуватися щодня. Занепокоєння про майбутнє тільки виснажать ваші обмежені ресурси. Вам є про що подумати, проживайте кожен день, крок за кроком.
Вивчіть термінологію
Коли ви стикаєтеся з новою термінологією, не бійтеся дізнаватися зміст слів. Якщо під час розмови хтось використовує незрозуміле вам слово, припиніть розмову і з'ясуйте значення цього слова.
Шукайте інформацію
Деякі батьки знаходять тонни інформації, деякі не настільки наполегливі. Найважливіше - шукати точну правдиву інформацію. Не бійтеся задавати питання, відповіді на питання будуть першою сходинкою до розуміння дитини.
Правильне формулювання питань - це мистецтво, яке може зробити ваше життя легше в майбутньому. Добре перед зустріччю написати питання і записувати їх, коли вони виникають по ходу зустрічі. Просіть копії всіх документів і записок про вашу дитину у лікарів, педагогів та інших спеціалістів. Добре купити папку, куди складати всі документи, що стосуються дитини.
Не дозволяйте себе залякати
Багато батьків відчувають себе невпевнено в присутності медиків або педагогів з-за їх професійного досвіду, і іноді з-за їх манери поводитися. Не лякайтеся професіоналізму тих людей, які взаємодіють з вашою дитиною, ви маєте право дізнаватися про все, що відбувається. Не турбуйтеся, що ви набридли фахівця своїми питаннями: це ваша дитина, дана ситуація найбільше впливає на його і ваше життя, і тому для вас дуже важливо дізнатися як можна більше.
Не бійтеся показати свої почуття
Багато батьків, особливо батьки, стримує свої почуття. Їм здається, що показавши їх, вони будуть виглядати слабкими. Найсильніші батьки дітей з інвалідністю не бояться показати свої почуття, оскільки розуміють, що це не зробить їх слабкими.

Навчіться працювати зі своїми почуттями гіркоти і злості
Від гіркоти і злості не піти, коли ви розумієте, що повинні переглянути плани і мрії, які були пов'язані з дитиною. Дуже важливо розуміти, що ви злі, і працювати з цією злістю, може бути, і з сторонньою допомогою. Може, зараз ви не повірите, але життя буде поліпшуватися, і прийде той день, коли ви знову будете бачити все в позитивному світлі. Розуміння і робота над своїми негативними почуттями допоможуть вам бути сильніше і підготуватися до інших викликів життя, а також ці почуття перестануть віднімати у вас енергію і сили.

Будьте реалістом
Бути реалістом значить розуміти, що в житті є речі, які ми можемо змінити. Бути реалістом означає також розуміти, що в житті є речі, які ми не можемо змінити. Наше завдання, розуміти, що ми можемо змінити, а що ні.

Пам'ятайте, що час грає на вас
Час справді лікує. Це не означає, що виховання дитини з інвалідністю дається дуже легко, але це буде справедливо, якщо ми скажемо, що з часом багато проблем вирішуються. Тому час на вашому боці.

Не забувайте про себе.
Під час стресу всі ведуть себе по-різному, але все одно деякі загальні поради можна дати: пам'ятайте про себе, досить відпочивайте, їжте так добре, як зможете, виходите з дому і спілкуйтеся з людьми, які можуть вам надати емоційну підтримку.
Уникайте жалю
Інвалідом дитини робить ваша жалість та інших. Жалість не те, що вам потрібно. Вам потрібно швидше співчуття.
Вирішіть як реагувати на оточуючих
В цей період вас може засмучувати або злити ставлення інших до вас або вашої дитини. Багато реакції людей на серйозні проблеми відбуваються через незнання, нерозуміння, страх перед чимось невідомим або просто незнанням, що сказати. Зрозумійте, що багато людей не знають, як поводитися при зустрічі з інвалідами. Вирішіть для себе, як реагувати на пильні погляди, питання, не надавайте занадто багато енергії на переживання з приводу неприємних вам реакцій чужих людей.
Намагайтеся дотримуватися звичного розкладу дня
оли виникає проблема, яку ти не можеш вирішити, роби те, щоб ти робила, якщо б проблеми не було. Така поведінка може додати стабільність і сенс при складній і заплутаній ситуації.

Пам'ятайте, що це ВАША ДИТИНА
Це ваша дитина, і це найголовніше. Може бути, його розвиток буде відрізнятися від розвитку інших дітей, Але це не означає, що він менш цінний, менш повноцінний і менше потребує уваги та любові. Любіть свою дитину і отримуйте задоволення від нього. По-перше - це дитина, а, по-друге, він інвалід, пам'ятайте про це. Постарайтеся робити позитивні кроки назустріч дитині, вам обом це буде корисно, і ви навчитеся думати про майбутнє з надією.
Пам'ятайте, ви не одні
Почуття самотності й ізоляції відчувають всі батьки. Ця стаття містить інформацію, яка допоможе вам подолати це відчуття. 

 

Притча

МАТУСЯМ ПРИСВЯЧУЄТЬСЯ...

В цьому році, як і в минулому.., і позаминулому..,100000 жінок стануть матерями дітей-інвалідів...
Чи думали ви коли-небудь за якими критеріями були обрані ці матері?

 

Я уявляю собі Бога, він ширяє над землею
Він уважно спостерігає і диктує своєму Ангелу розпорядження величезну Книгу Життя: «Науманн, Ліза: син; Ангел-Хранитель: Маттеас. «Ферстера, Уте: дочка; Ангел-Хранитель: Сицилик. «Больманн, Карола: близнюки; Ангел-Хранитель
.. М-м-м, віддай їх Геральду. Він звик до прокльонів.» Нарешті Бог називає одне Ім'я і каже, сміючись: « Я дам дитину-інваліда.» Ангел запитав: «Чому саме їй? Вона ж така щаслива!» «Саме тому!», сказав Бог, 
« Чи можу я дитину-інваліда дати матері, яка не знає сміху і радості? Це було б жахливо!»
«Але чи має вона належне терпіння?»,- запитав Ангел.
«Я не хочу, щоб вона була дуже терпляча, інакше вона потоне в морі самоспівчуття  і відчаю. Коли перший шок і гнів затихнуть, вона чудово з усім впорається. Я сьогодні спостерігав за нею. Вона має поняття про самостійність і незалежність, які такі рідкісні і так потрібні матерям. Розумієш, дитина, яку я їй дам, буде жити у власному світі, а вона повинна весь час змушувати її жити в своєму світі, а це буде нелегко».
«Але, Пане, наскільки я знаю, вона навіть не вірить в тебе!», вигукнув Ангел. Бог засміявся: «Нічого, це можна виправити! Ні, вона чудово підходить! У неї досить егоїзму.»
Ангел затамував подих: «Егоїзму? Це що, чеснота?»
Бог кивнув: «Якщо вона не буде іноді розлучатися з дитиною, вона всього цього не винесе. Ця жінка, яку я одарю такою дитиною, потребуватиме особливої допомоги. Вона ще не знає, але їй можна позаздрити. Ніколи вона не сприйме вимовлене дитиною слово, як само собою зрозуміле. Перший крок як буденність. Коли її дитина вимовить перший раз «Мама», вона зрозуміє, що сталося ЧУДО. Якщо вона буде описувати своїй сліпій дитині квітуче дерево або захід сонця, вона буде це так бачити, як лишедеякі люди можуть можуть бачити. Їй буде дозволено усвідомити все, що я знаю: Невігластво, Жах, Забобон,
І я дозволяю їй піднятися вище цього. Вона ніколи не буде одна. Я буду завжди при ній, кожен день її життя, кожну хвилину, тому що вона виконує на землі мою роботу так чудово, як ніби вона тут, поруч зі мною!»
«І хто ж буде Ангелом-Хранителем цієї дитини?», запитав Ангел.
Бог засміявся: «Дзеркала буде достатньо?"

По небу полночному

Ангел летел,

И пристально Ангел

На землю смотрел.

В руке своей дар,

Небесный он нес,

Дар сокрушающий

Сердце до слез.

Он чуткое сердце

С надеждой искал

-Кому же отдать

Нежеланны сей дар?

Многие примут его, как беду,

Нет, я к таким

Никогда не пойду.

Многие будут роптать без конца,

Этим бесславить имя Творца.

Другим не по силам

Нести этот крест,

И ангел вздохнул,

Огляделся окрест

-Чистое, доброе сердце нужно,

-Терпенье, любовью,

-Чтоб было полно,

-Чтоб жизнь свою

-Всю посвятить,

-Чтоб ни за что,

-Без заслуги любить.

И вот, среди ночи

Раздался вдруг крик-

Ребенок родился,

Дитя – инвалид-

Волнуясь, на руки

Спеша его взять,

Ребенка целует

С нежностью мать.

Сквозь слезы, все осознав,

Плачет она, ребенка прижав;

-Я верю, я знаю

-Я просто смогу.

-Пусть ты не такой,

Но тебя я люблю

Смирно склоняясь

Над постелькой она:

-Ничего, мой малыш,

Ведь я не одна.

-Поможет мне в горе,

-Господь всеблагой.

-Ты мне любимый

-Пусть не такой

-Как все дети, пускай,

-Тобою дорога

-Мне выслана в рай.

-Ничего мой малыш

-Ты не плач, ничего.

-Ох сколько придется

-Пройти нам всего

-Кто-то осудит

С укором кольнет:

-Вот заслужила

-Господь и дает

-Видно вела безобразно себя

-Вот, получи, такое дитя.

Но Ангел небесный

Смотрел с высоты:

-Как можешь судить

-Несчастный же ты.

-Таких детей

-Господь тем лишь дает

-Кто это бремя

-С честью несет.

В надежные руки,

Отдал он любя

Этим спасешь и мать, и дитя

Любого ребенка надо любить!

Любого ребенка нужно растить!

Поклон до земли Родные мои

За то, что, вы мамы,

Принять все смогли.

Такое же бремя, несете любя,

Что отдаете в жертву себя.

И если избрал ты к Господу путь

То поддержи, им помочь не забудь

И пока на земле

Еще есть страшный грех,

Который безжалостно

Ранит нас всех,

Будут и горе, и слезы, беда.

Но верьте, что это не навсегда

Время придет, и Господь всеблагой

Слезы сотрет святою руко                 

 

                      «Інвалідність» та знання

з «доступності» та етикету

Основні принципи етикету

 в спілкуванні з людьми з інвалідністю

     Люди з інвалідністю є споживачами таких самих послуг, як і люди без інвалідності. Розуміння того, чого саме хоче споживач, вимагає зосередження уваги на людині, а не на її інвалідності. Перше й найголовніше необхідно побачити людину. Потреби людини можуть бути різними, Ваш підхід до задоволення потреб повинен залишатися однаковим для всіх.

Люди з інвалідністю, з якими зустрінеться ваш персонал, будуть або колегами й братимуть участь у роботі на стадіоні, або вболівальниками під час змагань, які прийшли з метою гарно провести час. Вони – люди, які ведуть активний спосіб життя і не потребують жалю.

       Важливо пам’ятати, що не всі люди з інвалідністю користуються візками. Наприклад, є особи з вадами зору, слуху; люди з обмеженими можливостями пересування, які під час ходи можуть використовувати допоміжні засоби, як то паличка, милиці, а також люди з розумовими вадами. Крім того, є набагато більше людей з «непомітними» чи «прихованими» ураженнями, як то артрит, серцеві захворювання, ускладнене дихання тощо.

                                     Спілкування

     Належна комунікація важлива під час надання допомоги будь-якому споживачу. Особливо важлива вона для певних осіб з інвалідністю, наприклад, людина з порушенням зору, слуху.

З питань, що стосуються людини з інвалідністю, важливо завжди пам’ятати, що потрібно звертатись безпосередньо до цієї людини, а не до супроводжуючої її особи.

      Розмовляючи з людиною, яка пересувається на візку намагайтесь розташуватися так, що її та Ваші очі були на одному рівні, тоді Вам буде простіше вести розмову. Також, можливо, Вам доведеться переміститись у більш «спокійну зону» для того, щоб допомогти такій особі поспілкуватись з Вами.

      Розмовляючи з людиною, яка має труднощі в спілкуванні, слухайте її уважно. Майте терпіння її вислухати, чекайте доки людина закінчить фразу. Не виправляйте її та не намагайтесь пояснити щось замість неї. Якщо це потрібно, ставте короткі запитання, які потребують коротких відповідей.

      Розмовляючи з людиною, що не чує, або має обмежений слух, дивіться їй прямо у вічі і говоріть чітко. Деякі люди читають по губах. Намагайтесь стояти так, щоб Вас та Ваші уста було добре видно та щоб Вам нічого не заважало.

      Особам, що не чують або мають обмежений слух, може бути необхідно читати по губах. Якщо це так, під час розмови дивіться прямо на них й не закривайте вашого обличчя й рота. Знайте, що яскраве сонячне світло чи тінь можуть заважати сприйняттю, ускладнити читання по губах. Говоріть чітко своїм звичайним голосом та зі своєю звичайною швидкістю, крім випадків, коли особа попросить Вас говорити голосніше чи повільніше. Використовуйте чіткі, коротші речення. Якщо особа з інвалідністю не зрозуміла Вас, не бійтесь повторити щойно сказане Вами або спробуйте перефразувати речення. Деяким особам, що не чують або мають обмежений слух, може бути легше зрозуміти Вас, якщо Ви також використовуватимете жестикуляцію руками, щоб пояснити напрям руху; також для правильного спрямування осіб з інвалідністю допомагає використання мап. Якщо Вас не зрозуміли, запропонуйте поспілкуватись за допомогою ручки й паперу. Коли Ви спілкуєтесь з особою зі складнощами в навчанні, використовуйте позитивну та просту побудову речення, як то «Ви шукаєте Ваше місце?» замість «Що Ви шукаєте?»

Допомога людині з інвалідністю

      Не робіть висновків, що особа з інвалідністю потребує допомоги, тому що вона має інвалідність. Те, що Вам може здатись «боротьбою» чи подоланням перешкод, для когось може бути гарно скерованим звичайним процесом — у власному темпі та власним шляхом. Завжди спочатку спитайте, і якщо особа з інвалідністю каже Вам, що він/вона не потребує Вашої допомоги, просто прийміть цю відповідь. Не нав’язуйте свою допомогу й не ображайтесь, якщо від Вашої пропозиції відмовляться.

       Ніколи не торкайтесь людини з інвалідністю чи їх допоміжних засобів пересування без їх дозволу. Це неввічливо, а також може вплинути на їх баланс. Якщо особа з інвалідністю потребує допомоги у тому щоб попасти в глядацьку зону або в інше приміщення на стадіоні, а Ви не можете залишити своє службове місце, Вам потрібно покликати когось з колег для надання необхідної допомоги.

      Якщо Вашої допомоги потребує користувач візка, спочатку спитайте людину, куди вона хоче дістатись, а потім проінформуйте, що Ви збираєтесь довезти її.

     Якщо Ви супроводжуєте людину з обмеженим зором чи таку, що не бачить, Ви маєте дозволити їй взяти Вас за лікоть та йти поруч. Завжди коментуйте шлях і маршрут, яким Ви йдете. Наприклад, «За декілька кроків ми повернемо ліворуч» чи «Ми підходимо до сходів». Коли Ви досягли необхідного місця, повідомте людину, де вона знаходиться.

     Якщо людина з інвалідністю має супроводжуючого чи собаку-поводиря, він/вона може йти поруч з Вами, але не тримаючись за Вас. Собаки-поводирі дуже гарно натреновані, тому Ви не маєте торкатись до них, пестити, годувати, відволікати собаку – бо вона працює.

НАЙГОЛОВНІШЕ: не стороніться людей з інвалідністю. Якщо Ви готові вести себе з ними з повагою й розумінням, вони не образяться, якщо Ви помилитесь.

 

Рекомендації із супроводу та взаємодії

з людиною з інвалідністю

Загальні положення

     Коли Ви представляєтесь, намагайтесь потиснути руку, навіть якщо рухи руками у людини з інвалідністю обмежені, чи якщо вона має протез.

   Запропонуйте допомогу, але почекайте, поки вона буде прийнята, і надайте цю допомогу у той спосіб, у який Вас просить особа. Не ображайтесь на відмову.

    Не робіть висновків на основі спостережень: пам’ятайте, що будь-хто може мати приховану «ваду» – наприклад, діабет.

    Якщо Ви не впевнені у тому, що саме Вам потрібно робити – спитайте.

                Людина з порушенням зору, або незряча людина

   Скажіть людині з порушенням зору, хто Ви, представте інших присутніх осіб і розкажіть, де вони знаходяться.

Запитайте людину, чи вона потребує Вашого супроводу.

     Не хапайте людину, щоб супроводжувати її, дозвольте їй взяти Вашу руку; спитайте, чи хоче вона бути попередженою про сходи, двері та інші перешкоди.

    Чітко скажіть, де знаходиться її місце, або покладіть її руку на спинку її місця чи на підлокітник.

    Завжди кажіть людині, коли Ви відходите назад чи йдете від неї

Якщо людина йде з собакою — поводирем, спитайте дозволу на те, щоб доторкнутись до неї та взаємодіяти з нею.

   Коли Ви скеровуєте особу, переконайтесь, що людина знає й розуміє кожну деталь.

                      Особи з обмеженою рухливістю

     Спробуйте опуститись на рівень очей користувача інвалідного візка, або трохи відійдіть назад.

    Не нахиляйтесь і не спирайтесь на інвалідний візок чи на інший допоміжний засіб людини.

     Спитайте людину, чи потребує вона допомоги під час переміщення, при відкриванні дверей, але пам’ятайте, що вона може виконувати ці функції сама.

     Залиште достатньо місця для тих, хто користується ходунками чи іншими допоміжними засобами під час ходи — не намагайтесь відібрати або схопити їх допоміжний засіб чи паличку.

    Не намагайтесь проявляти співчуття до особи, торкаючись до її голови чи плеча, оскільки це сприймається як патронаж/опіка.

Особи з порушеннями слуху, або нечуюча людина

    Щоб звернути на себе увагу людини з вадами слуху, помахайте рукою, або доторкніться до неї.

   Дивіться безпосередньо на особу (навіть якщо вона користується послугами сурдоперекладача) і розмовляйте звичайним голосом, не закриваючи обличчя руками.

    Намагайтесь не використовувати довгих складних речень.

    Будьте терплячі з людьми, які мають труднощі в спілкуванні; не виправляйте їх; не закінчуйте їх речення замість них. Якщо Ви не розумієте, попросіть їх повторити сказане. У спілкуванні з особами з обмеженим слухом чи тими, що не чують, в нагоді інколи можуть стати ручка з папером.

Особи з затримкою розумового розвитку

    Ставтесь до людей як до особистостей, відповідальних дорослих, і не робіть висновків, що вони нічого не можуть робити.

   Будьте терплячими та будьте готові пояснити інформацію більш, ніж один раз.

  Намагайтесь не використовувати складних речень.

   Пам’ятайте, що деякі люди з затримкою розумового розвитку віддають перевагу дотриманню певних правил чи порядку. Наприклад, люди з аутизмом. Тому за можливості погодьте ці певні правила чи порядок.

10 загальних правил
спілкування з людьми з особливими потребами

1.    Коли ви розмовляєте з людиною з особливими потребами, звертайтеся безпосередньо до неї, а не до людини, яка її супроводжує (батьків чи сурдоперекладача).

2.    Під час знайомства природно потиснути руку людині з особливими потреба¬ми (навіть ті, кому важко рухати рукою, або хто користується протезом, здатні потиснути руку).

3.    Коли ви зустрічаєтеся з людиною, яка погано або взагалі не бачить, обов'язково називайте себе і всіх, хто з вами. Якщо у вас відбувається спільна бесіда у групі, не забувайте пояснити, до кого в цей момент ви звертаєтеся, і назвите себе.

4.    Пропонуючи допомогу, зачекайте, доки її приймуть, а потім запитайте, що і як робити. Якщо вас не зрозуміли — не соромтеся, перепитайте.

5.    Звертайтеся до дітей з особливими потребами на ім'я, а до підлітків — як до дорослих.

6.    Спиратися або гойдатися на чужому інвалідному візку — те саме, що спертися на його власника. Інвалідний візок — це частина недоторканого простору людини, яка його використовує, в тому числі й дитини. Це обов'язково потрібно пояснити учням.

7.    Розмовляючи з людиною, яка відчуває труднощі у спілкуванні, слухайте її уважно. Будьте терплячими, чекайте, доки вона сама закінчить фразу. Не виправляйте і не закінчуйте замість неї речення. Не соромтеся запитати, якщо ви не зрозуміли співрозмовника.

8.    Коли ви розмовляєте з людиною, яка користується інвалідним візком або милицями, намагайтеся розташуватися так, щоб ваші очі були на одному рівні. Вам буде легше розмовляти, а вашому співбесіднику не доведеться закидати голову.

9.    Аби привернути увагу людини, яка погано чує, зробіть їй знак рукою або торкніться плеча. Дивіться їй в очі і говоріть чітко, однак зважайте, що не всі люди, які погано чують, вміють читати по губах. Розмовляючи з тими, хто може читати по губах, розмістіться так, щоб на вас падало світло і вас було добре видно, ніщо вас не затуляло.

10.    Не соромтеся, якщо випадково сказали: «Побачимося» або: «Ви чули про це?..» тому, хто не може бачити чи чути.

Необхідні умови для виховання та навчання дитини з порушеннями у розвитку.

   Важливим механізмом повноцінного розвитку особистості дитини є різні види його діяльності: рух, спілкування, гра, конструювання, малювання, праця та ін
    Для забезпечення всіх видів дитячої діяльності необхідні певні умови, при яких дитина буде рости і розвиватися. Такими умовами є:

РОЗВИВАЮЧА ПРЕДМЕТНЕ СЕРЕДОВИЩЕ (ігрові предмети і розвиваючі, іграшки, дитяча бібліотека, фізкультурно-ігрові та оздоровчі споруди, природа з її об'єктами та ін)

ЗМІСТОВНЕ СПІЛКУВАННЯ З ДОРОСЛИМИ.
Предметно-ігрова діяльність - провідна у ранньому віці для дитини. Вже до кінця першого півріччя життя нормально розвивається дитина починає цікавитися навколишніми предметами, іграшками (брязкальця, дзвіночки та ін) Він хватаєїх, і кусає, розмахує ними, стукає, витягує з них звуки. Трохи пізніше такі дії ускладнюються: дитина починає помічати і використовувати деякі властивості предметів, з якими маніпулює (наприклад, вкладає маленький предмет у великий). До кінця першого року життя дитина вже вміє поводитися з простими іграшками по тим правилам, яким його навчили дорослі: збирає пірамідку і матрьошку, катає м'яч, складає кубики. І, нарешті, на другому році життя здорова дитина переходить до предметним діям нової якості: він починає вчитися користуватися кухлем і ложкою, пізніше - гребінцем, олівцем, дидактичними іграшками. У цей період найбільш важливими для нього є дії з предметами, які він виконує спільно з дорослим, в спілкуванні з ним.
        Для дітей з порушеннями в розвитку спілкування практичне, коли дорослий навчає дитину оволодіння тим чи іншим предметом, є основним з перших днів його життя. Дитина з обмеженими можливостями здоров'я потребує постійної допомоги батьків на всіх етапах свого розвитку. Під час знайомства з предметами, іграшками і способами користування ними дорослий допомагає формуванню сприйняття і рухових навичок такої дитини, розвитку його мислення. Ваша мета - стимулювати будь-яке бажання дитини з порушеннями в розвитку досліджувати навколишній світ.
Дидактичні (розвиваючі) іграшки, правильно підібрані за кольором, формою, величиною, кількістю, є прекрасним засобом розвитку дітей з будь-якими порушеннями у розвитку в будь-якому віці. Вони не тільки збагачують чуттєвий досвід дитини, але й учать його мислити. Основне завдання дорослого полягає в тому, щоб з допомогою таких іграшок звернути увагу дитини на різні властивості предметів, навчити його виконувати завдання на підбір їх за подібністю і відмінністю. У таких практичних діях, як з'єднання, роз'єднання, нанизування предметів розвиваються розумові операції аналізу, синтезу, узагальнення та ін. Хотілося б застерегти батьків від пред'явлення дитині великої кількості іграшок. На думку психологів, надлишок іграшок розсіює і притуплює увагу, не дозволяє освоїти кожну з них у повній мірі. Набагато важливішенавчити дитину грати з однією іграшкою, навчити придумувати гри.
     Одне з улюблених занять багатьох дітей, яке часто доводить батьків до знемоги, - викидання іграшок, предметів з ліжка, скидання зі столу. Інший малюк може довго, монотонно викладати предмети з коробки, з сумочки і складати їх назад, відкривати і закривати кришки каструль, банок, ящики і дверці шафи. Не забороняйте, а допоможіть організувати таку гру для дитини! Наприклад, на кухні, де Ви зайняті приготуванням їжі. Прибравши найбільш небезпечні речі, запропонуйте йому скласти всі предмети, які Ви попередньо дістали, в шухляду шафи. Банку з кришкою, наповнена різними предметами, дає малюкові можливість ховати і знаходити їх, відкриваючи і закриваючи кришку, гриміти ними.
Дидактичні іграшки розвивають у дитини з проблемами в розвитку дрібну моторику рук, а також - пам'ять і мислення, в силу того, що він запам'ятовує, а потім намагається відтворити ті дії, які йому показали дорослі.
       Для дітей з порушеннями в розвитку потрібні такі іграшки: пірамідки і подібні ігри для нанизування форм з різними отворами; матрійки, склянки, коробки та ін.набори однорідних предметів різної величини і кольору для порівняння; варіанти ігор з метою приєднання їх елементів за допомогою липучок, шнурків, гудзиків,кнопок; кубики і розрізні картинки з 2,3,4 частин; різноманітні вкладиші, мозаїки, ємності типу "Поштової скриньки" для вкладання різних форм і предметів у відповідні отвори або рамки, музичні інструменти і звучні іграшки для розвитку слухового уваги. Крім того, необхідні різноманітні сюжетні іграшки (ляльки, машини, тварини, предмети побуту: посуд, меблі та ін) Величезне задоволення дітям доставляють ігри з м'ячем. Його можна ловити, катати, підкидати разом з дитиною.
        Дітям з проблемами у розвитку дуже корисні ігри з водою, піском та ін. природними матеріалами. Такі дії не тільки приваблюють багатьох з них, але і розвивають тактильні відчуття.
       Гра визначає подальший психічний і фізичний розвиток проблемного дитини. Використання у повсякденному житті рухливих ігор, якщо це можливо, створює умови для того, щоб дитина навчилася володіти своїм тілом. Крім того, рухлива гра - джерело радості, одне з кращих засобів спілкування дорослого з дитиною. Включення в гру різних персонажів розвиває дитячу фантазію, сприяє формуванню мови.
      Часто батьки запитують: "Коли треба починати розвивати мову дитини?" Відповідь одна: з першого дня його народження.
Розмовляйте з дитиною про все: про те, що Ви робите з ним, про те, що він бачить і чує навколо, про Ваші плани на сьогоднішній день. Ваші фрази повинні бути простими, доступними. Звертайте увагу не тільки на свої слова, але і на звук голосу, артикуляцію, міміку, жести. Обов'язково при розмові з дитиною дивіться на нього, посміхайтеся йому.
Обов'язково слухайте музику, музичні твори та казки. Їх позитивний вплив на здорових дітей і дітей з порушеннями розвитку - давно доведений факт у спеціальній педагогіці.
     Особливе значення мають настільні ігри для розвитку мовлення дитини, зміст яких збагатить Вас різними прийомами та рекомендаціями щодо розвитку дитячого мовлення.
У важкій справі виховання взагалі і розвитку мовлення зокрема у Вас є помічники. Этокнижки з картинками, які Ви можете читати і розглядати разом з дитиною, спонукаючи повторювати прочитане або сказане. Багатолітературних творів  залишаються вірними помічниками протягом усього періоду дитинства будь-якої дитини.
     Але якщо з художньою літературою Вам буде не складно розібратися, то при покупці спеціальної методичної літератури потрібно бути дуже уважним. Обов'язково з'ясуйте, хто автор, чи є у нього досвід роботи. У нас багато відомих, чудових фахівців, твори яких користуються популярністю серед педагогів та батьків.
       Але НЕ ЗАБУДЬТЕ! Саме емоційне спілкування дитини з дорослим, надаючи вирішальний вплив на формування всіх сторін його психіки, стає провідною діяльністю дитини. Ніщо не може замінити моментів теплої,зацікавленої взаємодії дорослого з малюком. Якщо дитина цього позбавлена, -виникає відставання або складності в розвитку: він росте млявим, безініціативним,його мова і пізнавальна діяльність відстають від норми, виникають труднощі в спілкуванні. І тільки в особистісному спілкуванні у дитини виникає відчуття того, що вона потрібна іншій людині, так необхідне для виникнення почуття безпеки, підвищеного життєвого тонусу, впевненості в собі.